200 днів на самоті і без ніг: Герой із Кривого Рогу — про службу на передовій, загибель побратима й евакуацію дроном

Військовий із Кривого Рогу Костянтин Власенко з позивним Маґура провів на спостережному пункті поблизу Куп'янська 491 добу. Останні 232 дні — сам, після важкого поранення обох ніг. Одну стопу він втратив після поранення, другу ампутував собі сам, — вона заважала пересуватися. Більшу частину часу на позиції він був удвох зі своїм побратимом, але росіяни помітили їх і почали полювання. Товариш Костянтина загинув.

Наземна евакуація була неможливою: підступи до позиції контролювали російські безпілотники, територія була замінована, а спробу дістатися до військового за допомогою наземного робота зірвали росіяни. Тому побратими шукали інший спосіб його забрати. 4 жовтня 2026 року Костянтина евакуювали важким безпілотником Heavy Shot «Аюдаг-6». Він подолав із військовим близько 16 кілометрів.

Про технічну частину цієї операції вже розповідали. Але за нею — історія самого бійця: як він опинився на позиції, що допомогло йому вижити після поранення і чим він заповнював дні абсолютної самоти.

Журналістки «Першого Криворізького» поговорили із Костянтином Власенком про службу, загибель побратима, евакуацію та плани після повернення.

Від Кривого Рогу до позиції на Куп'янському напрямку

Костянтин Власенко народився 7 липня 1977 року в Кривому Розі. Спочатку жив у Саксаганському районі, згодом родина переїхала до Тернівського, на 17-й квартал. Там він навчався у школі №55.

Після школи вступив до автотехнікуму, хотів опанувати ремонт автомобілів, але не потрапив на бажану спеціальність і залишив навчання. Згодом вступив до ПТУ №39.

Працював на гірничоремонтному підприємстві ДСД, потім на гірничо-збагачувальних комбінатах. Був оператором і водієм БелАЗа на Північному ГЗК, мав стаж роботи у шкідливих умовах. Із 2020 року працював водієм групи швидкого реагування в охоронній компанії.

Після початку повномасштабного вторгнення Костянтин намагався долучитися до війська. Приходив до військкомату, записувався до територіальної оборони, але його не брали. За станом здоров'я він вважався непридатним. У 2024 році зрештою в потрапив до другого механізованого батальйону 30-ї окремої механізованої бригади.


На Куп'янський напрямок Костянтин вирушив 3 червня 2025 року. Його позиція «Вертун» розташовувалася поблизу Синьківки на лівому березі Осколу. Завданням військового було спостерігати за пересуванням росіян, виявляти цілі та передавати інформацію командуванню. Костянтин безперервно виконував завдання на цій позиції 491 добу.

Поранення, загибель побратима і ампутація

15 лютого 2026 року Костянтин разом із побратимом намагалися відійти до іншого укриття.

«Ворог побачив, що ми там є, і почалися атаки дронів. Один зі скидів влучив мені в ліву ногу, я вже був поранений. А вночі прилетіло й по моєму побратиму. Він пішов забрати мішок із їжею, хоча я пропонував зачекати до ранку. Дрон скинув боєприпас біля нього. Було темно, я чув, як він скрикнув, але не міг зрозуміти, куди саме його поранило. На світанку побратим помер. Це сталося 15 лютого — у день його 50-річчя. Десять місяців я його беріг, але тут не зміг вберегти. Не зміг вберегти», — каже Костянтин.

Собі допомогу самостійно. Через гангрену він втратив одну стопу. Другу, щоб урятуватися, мусив ампутувати власноруч.

«Я її відрізав. Себе прооперував. Наклав бандаж, зняв турнікет, бо кров уже перестала йти. Все було добре. Так само зробив, як на лівій нозі», — розповідає Костянтин.

Вижити допомогли знання з тактичної медицини, отримані під час служби, та ліки, які скидали побратими:
знеболювальні, антибіотики й протизапальні препарати. Після поранення Костянтин уже не міг самостійно залишити укриття. Водночас продовжував спостерігати за противником і передавати інформацію своїм. Російські безпілотники регулярно кружляли над будівлею.

Чому військового не могли евакуювати

Забрати Костянтина наземним шляхом було надзвичайно складно. До позиції вели заміновані підходи, над територією постійно літали російські дрони, а поблизу діяла ворожа піхота. Додатковою перешкодою був Оскіл.

Спочатку військові другого механізованого батальйону 30-ї бригади спробували використати наземний роботизований комплекс. Але росіяни виявили його та знищили ще до того, як він дістався позиції. Піхотні групи також не могли безпечно пройти до пораненого.

«Двоє хлопців ішли за мною — загинули. Потім ще двоє йшли за їхніми тілами, і вони теж загинули. У мене не було іншого виходу, як сказати, щоб за мною більше не йшли. Я вже згоден залишитися тут сам, аби хлопці не гинули», — каже він.

Після цього побратими продовжували шукати спосіб евакуації та підтримували з ним зв'язок рацією. Приблизно раз на чотири-п'ять днів скидали дронами їжу, воду, цигарки, солодощі й необхідні ліки.

Дружина також передавала посилки. У них були листи, книжки та смаколики. Роман Стівена Кінга «Чужак» Костянтин прочитав за два дні. Телефона й інтернету в укритті не було, тому книжки допомагали заповнювати час.

Під час російських атак частину речей було знищено. Не вціліли навіть книжка та перший лист дружини. Поки Костянтин перебував на позиції, його донька вийшла заміж. Чоловік досі відчуває провину, що не зміг приїхати на весілля.

Як відбулася евакуація важким безпілотником

Зрештою військові знайшли спосіб евакуювати Маґуру повітрям. Для цього використали важкий безпілотник Heavy Shot «Аюдаг-6», який переобладнали для транспортування людини. Його вантажопідйомність — до 130 кілограмів.
До підготовки операції долучилися військові 30-ї окремої механізованої бригади, 92-ї окремої штурмової бригади та 14-ї окремої механізованої бригади, а також виробник БПЛА.

Перед евакуацією Костянтину скинули спорядження та телефон із відеоінструкцією. Пілот із позивним Чорний пояснив, як закріпитися на безпілотнику.

«Я думав, хлопці зависнуть, спустять мені на лебідці мотузку, я причеплюся, вони мене підтягнуть і полетять. Не знав, що ця птаха взагалі сяде», — згадує військовий.

Під час операції організували відволікаючий маневр, щоб забезпечити безпечний підхід безпілотника. Він приземлився біля позиції, Костянтин закріпився на ньому, після чого дрон вирушив назад. Зв'язок із військовим підтримували через бортову камеру та мікрофон.

Політ тривав трохи більше години. Безпілотник подолав близько 16 кілометрів. Після приземлення Костянтина передали наземному роботизованому комплексу, а потім доправили автомобілем до медиків.

Начальник розвідки другого механізованого батальйону з позивним Алекс, який координував напрямок безпілотників, розповів, що Костянтин точно й швидко виконав усі інструкції.

«Боєць був надзвичайно кмітливим і з величезною жагою до життя. Ми попередньо скинули йому спорядження та інструкцію, і в момент підльоту він зробив усе максимально точно й швидко. Не було жодної паніки чи затримок — усе пройшло секундно, саме так, як ми планували», — сказав Алекс.

19 жовтня 2026 року про евакуацію повідомили публічно. Її назвали першою в історії евакуацією пораненого військового повітряним дроном. 232 доби з 491 він перебував на позиції сам, попри важке поранення.

Плани після повернення

Після евакуації Костянтин проходить лікування та готується до реабілітації. Насамперед хоче побачити доньку, повернутися додому й зустрітися з рідними. Захисник не виключає, що після відновлення зможе знову допомагати війську — але вже в тилу. Наприклад, працювати водієм або займатися документами.

«Дуже хочеться додому. Але не знаю, як я відреагую, коли буду вдома, скільки витримаю і чи змінюся. Можу повернутися до хлопців, не на бойові позиції, а допомагати в тилу. Побачимо, як воно буде», — каже він.

Ще одна його ідея — створити фонд допомоги дітям з інвалідністю, які постраждали від російської агресії. Костянтин говорить, що йому пропонували збирати гроші на власні потреби, але він хотів би спрямувати донати на допомогу дітям.

«Мені нічого не потрібно, у мене все є, я сам собі зароблю. Хочу зробити фонд для дітей, які постраждали від цієї навали. Щоб донати йшли туди. Дай Бог, щоб у мене це вийшло», — розповідає військовий.

Військовий каже, що дуже хоче повернутися до Кривого Рогу. Після перемоги хотів би бачити місто й країну, які позбулися радянського спадку та відбудовуються.

491 доба на позиції — це понад рік життя, який Костянтин Власенко провів далеко від родини, без звичного зв'язку, під постійною загрозою життю. Поки у тилу люди ходили на роботу, святкували дні народження, зустрічалися з близькими й будували плани, він чекав на черговий дрон із їжею та рахував хвилини, які надзвичайно повільно текли.

30 жовтня президент Володимир Зеленський присвоїв Костянтину Власенку звання Героя України.