Місто, яке пише: як у Кривому Розі пройшов літературний фестиваль «Зріз»
Фото: Денис Косий;дискусія на «Зрізі»
Про це повідомляє журналістка «Першого Криворізького», яка була присутня на події.
Фестиваль, про який мріяли 6 років
«Зріз» відбувся 26-27 вересня в культурно-громадському центрі «Шелтер Плюс». У вересні «Породі» виповнилося 6 років, тож до цієї дати команда втілила давню мрію — провести літературний фестиваль.
«Для нас це дуже важливий відрізок шляху. Ми вирішили його підсумувати подією, про яку мріяли весь цей час», — сказала засновниця «Породи», поетка Ірина Божко.Назва фестивалю — це гра слів: книжковий зріз — це край сторінок закритої книжки, а для «Породи» це ще й нагода підбити підсумки своєї роботи та показати, чим сьогодні живе криворізька література.
«Мистецтво — це внутрішня потреба у служінні, закривати небазові потреби інших людей», — говорить Ірина.Такі зустрічі, за її словами, дають змогу дізнатися про місцевих авторів і авторок, а разом із їхньою творчістю відкрити для себе ще щось про рідне місто.
«Це про гідність і про гордість, що я з цього ж самого міста, звідки ось ця людина, якою я захоплююся», — додає поетка.
Що читали й обговорювали на «Зрізі»
Протягом двох днів на фестивалі читали поезію та прозу, презентували книжки, обговорювали літературу та все, що з нею пов'язане. Події проходили паралельно на трьох локаціях, тож відвідувачі могли обирати, що їм цікавіше.
На початку обговорили літературне життя Кривого Рогу, згадували альманахи, збірки й видання, у яких публікувалися місцеві автори і говорили про те, чому цей досвід забувається і виникає враження, ніби кожне нове покоління починає все спочатку.
Обговорювали й зв'язок письменників із містом після переїзду: чи називають вони себе криворіжцями та як представляють Кривий Ріг на літературних подіях в інших регіонах.
«Мені здається, що Київ, Львів, Харків — це міста, які дуже часто лунають на уроках історії та літератури. Це осередки скупчення. І можливо, люди, не знаючи свого міста, і не замислюючись про дослідження його історії, хапаються одразу за те, що більш популярне, більш відоме і знайоме іншим людям», — поділився думкою поет Максим Чурков.Парфумер Дмитро зазначив, що середовище, у якому виросла людина, впливає на її творчість. Тому, спілкуючись з українськими парфумерами за кордоном, він цікавиться, звідки вони та який шлях пройшли.
«Говорити про свою ідентичність, про своє походження, звідки ти, дуже важливо, тому що це допомагає зрозуміти тебе як автора і ту призму, через яку ти твориш», — сказав Дмитро.На події згадали й втрати спільноти, зокрема поета, музиканта та військового Артура Буряка, який загинув 27 липня 2026 року від російського артобстрілу.
Поговорили і про роботу видавництв під час повномасштабної війни. Представниці книжкової галузі розповідали про знищені російськими атаками наклади та про те, як знаходять сили й кошти, щоб друкувати книжки далі.
Програмна редакторка видавництва «Жорж» Серафима Біла розповіла, як 31 липня команда фотографувала нову книжку, записувала про неї відео та планувала її просування, а вже наступного дня російська атака знищила майже весь її наклад на логістичному складі в Харкові. За словами редакторки, тоді «Жорж» втратив близько 400 тисяч книжок, у грошовому еквіваленті це 73 мільйони гривень — річний оборот видавництва.
Після атаки видавництво звернулося по підтримку — закликало замовляти книжки на передпродажах і донатити. Відгукнулися автори та читачі, а команда продовжила готуватися до книжкових подій.
«Буквально за тиждень ми поїхали на фестиваль. Ми збирали книжки по домах. Ми не були впевнені, що в нас вистачить на “Книжкову країну” поставити стенд, але ми не відмовлялися ні від яких фестивалів», — сказала Серафима.Також говорили про горор, темне фентезі та трукрайм — історії про реальні злочини, і про те, чому під час війни людям хочеться читати й писати про страшне.
У програмі також були вільний мікрофон, лекції про книжкову ілюстрацію й мистецький зін LitZeppelin, творчі майстерки для дітей і дорослих, музичні виступи та ярмарок із книжками й виробами локальних брендів.
Що стоїть за текстами
Криворізька мультидисциплінарна мисткиня Ксенія Костянець, відома як Ія Ко, представляє Кривий Ріг на літературних фестивалях по Україні. Вона виходить з прапором міста та знайомить слухачів із Кривим Рогом через свої тексти. За її словами, декого це спонукає приїхати сюди, а потім повернутися знову.
«Я хочу ділитися інформацією про місто, тому що не факт, що люди потраплять сюди, а так вони матимуть бодай якесь уявлення про Кривий Ріг, про те, який він», — пояснила Ксенія.Мисткиня багато пише про Кривий Ріг. В одних текстах можна впізнати конкретні місця, в інших місто стає тлом вигаданих подій, а часом і саме оживає як герой.
«У Кривому Розі є місця, екзотичні навіть для мене. І коли я читаю це людям з інших географічних точок, вони малюють собі, можливо, не такі картини, які бачу я, але вони їх малюють».«Зріз» для неї — ще одна можливість познайомити людей із містом через літературу.
«Кривий Ріг — це культура, це література, це поезія, це багато дискусій, тому що є про що поговорити», — додала Ксенія.
Криворізький поет Влад Малишев також представляє місто на різних літфестах країни. Він почав писати після вечора біля ватри на Львівщині. Тоді він слухав, як інші читають власні вірші, і захотів спробувати сам.
«Перші спроби були крінжові, але це були перші спроби, тому я дуже їм радий», — говорить хлопець.Далі були літературні змагання «Спотичка» від «Породи», онлайн-спільноти, де він працював над своїми текстами, та перший літературний слем.
«Не виграв, але не страшно. Це відкрило дуже багато можливостей», — сказав Влад.Пізніше він потрапив на літслем, де змагалися переможці попередніх слемів. Каже, що рівень тамтешніх поетів і поеток підштовхнув його розвиватися далі.
«Кривий Ріг теж має розносити поетичну сцену», — додав він.Тексти Влада вже увійшли до антології «Цвях» та незалежних літературних видань — зінів. За його словами, також готується публікація з перекладом в англійсько-українському зіні.
Поет часто працює з візуальною поезією, де важливі і слова, і форма, у яку вони складаються. Іноді він робить листівки зі своїми роботами та роздає їх у різних містах. Серед них — «поцілуночки» та фраза «ти найпрекрасніша людина», викладена у формі дзеркала.
«Цю штуку можна наклеїти собі на телефон, і людина, яка буде на це дивитися, буде бачити, що вона найпрекрасніша», — пояснив Влад.
Дитяча письменниця Ольга Куждіна привезла на фестиваль детективи, головні герої яких — діти з Кривого Рогу. Каже, що на зустрічах із читачами ця деталь одразу викликає захоплення.
Сама вона в дитинстві багато читала, але стати письменницею не мріяла. У шкільних біографіях класиків бачила дві дати — народження і смерті — й думала, що «всі письменники вже вимерли».
Писати почала «на замовлення» сина: він попросив казку про улюбленого іграшкового ведмедика Борьку. Тоді доньки письменниці в'язали для нього шарфик — так з'явилася перша історія, далі ведмедик почав переживати ті самі пригоди, що й родина.
«Робимо шпаківню — у нас на вечір уже казка, як Борька робить шпаківню. Ми йдемо в похід — на вечір уже казка, як Борька ходив у похід», — доповнює Ольга.Для Ольги важливо, щоб діти читали про знайомий їм світ — зі своїми іменами, звичками та шкільним життям.
«Мені хочеться, щоб діти впізнавали себе. Це ж так класно, коли дитина відкриває книжку, а там наші імена, як у нас відбувається навчання та все інше. І, звісно, це буде подобатися дітям, бо це книжка про них самих», — сказала письменниця.Наклади деяких її книжок згоріли внаслідок російської атаки 1 серпня, та жінка працює далі, щоб маленькі читачі мали нові цікаві історії.
Поетка естер невінчаний родом із Бахмута, зараз живе в Києві. На момент «Зрізу» вона вже шості вихідні поспіль проводила на літературних подіях у різних містах. Для неї це можливість підтримати українське книговидання та зустрітися з людьми, з якими поділяє цінності.
Після російських атак на книжкові склади навіть невеликий стенд із книжками поетка сприймає по-іншому:
«Це дивовижно, що ми взагалі маємо змогу просто поставити стенд з книжками і продати їх».Їй важливо бачити, як під час війни працюють автори й видавці, як на їхні події приходять читачі.
«Для мене важливо цими поїздками бути присутньою і засвідчувати на власні очі, як будується наша українська культура і поетична спільнота в часи війни», — пояснила вона.Ще одна причина подорожувати — встигнути побачити Україну. Естер шкодує, що свого часу побувала в небагатьох містах Донеччини. Тепер у поїздках намагається виходити за межі фестивальних локацій: гуляти районами, звертати у двори й провулки, досліджувати місцеву історію. У Кривому Розі її вразив Карачунівський гранітний кар'єр.
«Я хочу, поки я маю змогу, подивитись і захопити своїми очима і руками, пальцями — всім, куди зможу дотягнути, — що зможу побачити, абсолютно все», — поділилася поетка.За цим бажанням рухатися — досвід втрат. Естер говорить, що Росія зруйнувала її життя, а війна змушує гостріше відчувати, як важливо не відкладати знайомство з місцями, які ще можна побачити.
«Я не можу зупинитись, тому що я знаю, що чекає позаду. Тому що я вже маю якусь історію позаду себе, власну історію руїн та могил», — сказала вона.Творчість та участь у літературному житті, за її словами, допомагають їй давати раду пережитому. Важливі й зустрічі зі слухачами: після виступів вони підходять, розповідають про свої враження — і читання перетворюється на розмову.
«Для мене поезія — це, по-перше, просто краса життя, засвідчена в словах, і біль життя, і жах життя. Але, по-друге, це також діалог, і це для мене найважливіше, напевно».
